Як зазначає багато фахівців, усвідомлення своєї хвороби передбачає намір лікуватися – а це вже початок шляху до зцілення. На жаль, не всі люди, котрим поставили діагноз розсіяного склерозу, одразу готові до цього усвідомлення. Й це зрозуміло: непросто молодій здоровій самостійній людині змиритися з думкою, що вона може потребувати допомоги – медичних фахівців, сім’ї, друзів, колег... Будь-яке хронічне захворювання може призвести до значних обмежень в фізичному, емоційному та соціальному аспектах життя, й навіть сам факт постановки діагнозу може викликати надзвичайно глибокий стрес. Проте свою хворобу необхідно прийняти, адже лише в цьому випадку із нею можна боротися. Чому це саме так?
Психологічний фактор
У багатьох дослідженнях, які проводилися за останні десятиліття вітчизняними та зарубіжними вченими, було доведено, що велику роль у прогресуванні хронічних захворювань відіграє психологічний фактор. До психологічного фактору відноситься передусім ставлення до власної хвороби, тобто, власне, реакція на важкий тривалий стрес.
Як фактор ризику ускладнень основного захворювання виділяться так званий тривалий пасивний стрес – й саме в ньому перебуває людина, котра категорично відмовляється усвідомити свій діагноз. Однією з основних психологічних особливостей таких людей, що відзначається більшістю дослідників, є також пригнічення негативних емоцій. Приховані негативні емоції нерідко трансформуються у почуття провини, самозвинувачення, зневаги до власних потреб та інтересів, небажання (а часто і невміння) належним чином подбати про себе, саморуйнівну поведінку тощо. В таких випадках люди не допомагають, а перешкоджають процесу лікування, адже замість того, щоб направляти свою агресію, гнів для зміни незадовільної, дискомфортної ситуації, прагнути досягнення бажаного стану справ, людина направляє агресію та гнів проти самої себе – й це ускладнює і без того непросту ситуацію зі здоров’ям. Таким чином, людина залишається в стресовій ситуації тривалий час, використовуючи доступні йому незрілі психологічні захисту, піддаючи руйнації як власний організм, так і свою особистість.
На сьогодні вважається, що терапевтичний процес, тобто власне лікування, має бути заснований на так званій «презумпції свідомості». Й ефективне лікування зосереджується не лише на виборі оптимальної схеми терапії, а й навколо перебудови свідомості, зміни самого сенсу хвороби. Іншими словами, аби лікування розсіяного склерозу забезпечувало оптимальний результат, надзвичайно велике значення має спосіб мислення людини, що живе із РС, її ставлення до свого захворювання.
Продуктивне ставлення
Наразі для боротьби зі страхом та неприйняттям встановленого діагнозу застосовуються різні психотерапевтичні техніки, котрі навчають в першу чергу розбиратися із внутрішніми заборонами на прояв емоцій та почуттів, хоч навіть негативних, проте природніх у такій ситуації.
Окремий напрямок у психотерапевтичній роботі при хронічних захворюваннях пов'язаний з кризовими періодами, загостренням психоемоційного стану людини. У таких випадках психотерапія спрямована на швидке усунення каскаду негативних симптомів та настроїв, таких як тривожність, дратівливість, спалахи гніву, замкненість, агресія тощо.
У будь-якому разі сучасні психотерапевтичні техніки допомагають позбутися негативних думок і настроїв, перетворити песимізм в оптимізм, налаштовують на краще й таким чином позитивно впливають на дотримання й ефективність призначеної терапії, тож, відповідно, на прогноз. І коли емоційні переживання стануть більш стабільними, людина отримує змогу провести переоцінку власних ресурсів і можливостей – нехай хвороба їх і обмежує певним чином, та все ж таки вона залишає багато перспектив, важливо їх лише побачити.
Пошук допомоги у подоланні хвороби
Варто продовжувати будувати плани на майбутнє й не опускати руки, а також обов’язково не соромитися шукати підтримки близьких. Так, звістка про хронічну хворобу, від якої ще не винайдено стовідсотково дієвих та доступних ліків, буквально перекроює світ людини. І коли настає важка криза, будь-кому може здаватися, що він залишається один на один зі своїм діагнозом, й допомоги, підтримки немає звідки чекати. Проте це не так, не потрібно залишатися в цей період одному, відгороджуватися від друзів та сім’ї.
Змагаючись із хворобою, важливо ніколи не забувати про те, що розсіяний склероз – розлад, який потребує не тільки медикаментозного лікування, але й значної психологічної підтримки. Річ у тім, що всі хронічні повільно прогресуючі захворювання надзвичайно негативно впливають на психологічний стан і навіть особистість людини, якою б сильною вона не була. Чимало із них супроводжуються нервово-психічними симптомами та періодично призводять до кризи психологічного стану, пов’язаної із суб'єктивним переживанням свого діагнозу.
Проте будь-які виникаючі в результаті захворювання дезадаптивні емоції неодмінно вимагають серйозного опрацювання. Тому не потрібно знічуватися, коли постає питання про необхідність психологічної підтримки – варто шукати її у близьких, психотерапевтів і навіть надавати її собі самостійно. Лише за умови такого продуктивного настрою цей діагноз завжди залишає надію на активне життя.
