| |
для людей з вадами зору

Прогресування інвалідизації у пацієнтів із рецидивуючим перебігом розсіяного склерозу не пов’язане з рецидивами захворювання: аналіз результатів клінічних досліджень

Це відкриття вказує на те, що прогресування захворювання є також властивим і для рецидивуючого розсіяного склерозу, на думку його авторів, «кидає виклик існуючим клінічним визначенням рецидивуючої і прогресуючої форм розсіяного склерозу».

«Ми надаємо докази того, що у типовій популяції пацієнтів з рецидивуючим РС від 80% до 90% прогресування загальної непрацездатності відбувається незалежно від рецидивів», – вказують автори. «Це спостереження, яке було отримане під час двох сучасних проспективних рандомізованих клінічних досліджень фази III, ставлять під сумнів існуючу парадигму дихотомії» у перебігу захворювання між цими двома формами РС.

Наукова робота «Значення прогресування, незалежного від рецидивів, у порівнянні з погіршенням стану, пов’язаним з рецидивами РС, для загального підтвердженого погіршення інвалідизації у пацієнтів із типовим рецидивуючим розсіяним склерозом за результатами об’єднаного аналізу 2 рандомізованих клінічних досліджень» була опублікована у журналі JAMA Neurology.

Зараз вважається, що поява нових симптомів при РС має місце або під час окремих загострень хвороби, причому у цьому випадку накопичення симптомів відбувається поетапно (рецидивуючий РС), або таке накопичення відбувається постійно з плином часу незалежно від рецидивів і є наслідком прогресування захворювання.

Рецидивуюча і прогресуюча форми РС зазвичай розглядаються як самостійні нозологічні форми, і відповідно механізми прогресування інвалідизації у пацієнтів вважаються різними. Але останнім часом з’являється все більше доказів на користь того, що у пацієнтів з рецидивуючою формою РС також спостерігається погіршення з плином часу, навіть якщо у них забезпечений ефективний контроль рецидивів.

Вчені з 5 країн досліджували те, як погіршення РС, пов’язане з рецидивами (ППР), а також постійне прогресування захворювання, що є незалежним від рецидивів (ПНР), впливали на прогресування загальної непрацездатності у хворих з рецидивуючої формою РС.

Був проведений об’єднаний аналіз даних з двох ідентичних рандомізованих клінічних досліджень фази III – OPERA I (NCT01247324) і OPERA II (NCT01412333), у ході яких порівнювались ефективність і безпека лікарських засобів окрелізумабу і інтерферон бета-1а. Такі дані були отримані між серпнем 2011 і квітнем 2015 року, а власне аналіз був проведений між липнем 2015 року и лютим 2020 року.

До об’єднаного аналізу були включені дані 1 656 пацієнтів з 2 096, які брали участь у обох дослідженнях OPERA. Учасники дослідження отримували або окрелізумаб один раз на шість місяців, або інтерферон бета-1а тричі на тиждень протягом 96 тижнів (біля 1,8 року). Результати аналізу також свідчать про те, що окрелізумаб у порівнянні з інтерферон бета-1а демонстрував більш високу ефективність для зниження ризику прогресування непрацездатності.

У даному випадку погіршення інвалідизації визначалося за допомогою комбінованої первинної кінцевої точки, яка має назву «підтверджене прогресування непрацездатності» (ППН). Цей критерій оцінки стану пацієнта включає використання шкали EDSS (Expanded Disability Status Scale – розширена шкала оцінки ступеня інвалідизації), а також визначення функціональності верхніх і нижніх кінцівок. Ступінь функціональності верхніх кінцівок визначався за допомогою тесту з 9 отворами і кілочками (9-Hole Peg Test), а також тесту для визначення здатності до точних рухів пальців, призначеного організаторами досліджень. Функціональність нижніх кінцівок визначалася за допомогою тесту з реєстрацією часу, потрібного для безпечного подолання відстані у 7,62 м (тест T25FW).

Результати вказують на те, що у більшості випадків прогресування непрацездатності воно було пов’язане з ПНР; це значить що у більшості пацієнтів прогресування захворювання відбувалося незалежно від рецидивів.

У конкретних цифрах це означає, що у 88% пацієнтів, які отримували окрелізумаб, і у 78% учасників, що приймали інтерферон бета-1а, перший епізод комбінованого погіршення інвалідизації протягом перших 12 тижнів клінічного дослідження відбувався через постійне прогресування непрацездатності, а не через рецидив(и) РС.

Так само прогресування непрацездатності після першого епізоду інвалідизації протягом 24 тижнів було пов’язане з ПНР у 89,1% пацієнтів, які приймали окрелізумаб, і у 80,6% учасників, що отримували інтерферон бета-1а.

Лише у невеликої групи хворих прогресування інвалідизації спостерігалося як після епізодів ППР, так і ПНР – у 4,4% на 12-й тиждень і у 5% на 24-й тиждень, що може свідчити про те, що такі епізоди не відбувалися одночасно у більшості учасників цих досліджень.

Рецидиви частіше спостерігалися у пацієнтів з групи, що приймали інтерферон бета-1а у порівнянні з групою, що приймала окрелізумаб.

Але в той час, як після 12 тижнів участі в клінічному дослідженні погіршення інвалідизації, визначене показником ППН, спостерігалося у 29,7% пацієнтів з групи «окрелизумаб», у яких були рецидиви, прогресування непрацездатності, безпосередньо викликане епізодами ППР, спостерігалося лише у 16,6% учасників. Подібна тенденція мала місце й у групі, яка приймала інтерферон бета-1а: погіршення інвалідизації, визначене показником ППН, спостерігалося у 38,9% пацієнтів, з яких прогресування непрацездатності, безпосередньо викликане епізодами ППР, спостерігалося лише у 18,8% учасників.

Як підкреслюють дослідники, більш ніж у половини пацієнтів з епізодами ППР таке погіршення було викликане зниженням загальної функціональності, тобто підвищенням показників шкали EDSS, у той же час це явище спостерігалося менш ніж у 30% хворих з епізодами ПНР.

Автори цього дослідження також встановили, що фактори прогнозування ППН і епізодів ПНР були практично ідентичними. Такі фактори поміж багатьох інших включали приналежність до чоловічої статі, довгу тривалість симптомів РС, більшу кількість і більший об’єм вогнищ ураження в головному мозку, виявлених за допомогою МРТ, менший об’єм мозку і вищий ступінь втрати працездатності.

На противагу цьому лише наявність вогнищ, помітних на Т1-зважених зображеннях при контрастному підсиленні гадолінієм (активних вогнищ), була пов’язана як з рецидивами, так і з ППР.

У порівнянні з препаратом інтерферон бета-1а, окрелізумаб мав вищу ефективність для запобігання прогресуванню непрацездатності, знижуючи ризик епізоду ППН на тижні 12 на 33%, і на 30% на тижні 24. Приймання окрелізумабу також значно знижувало ризик епізоду ПНР – на 22% як на тижні 12 так і на 24-му тижні дослідження. Крім того, прийом окрелізумабу знижував і ризик епізоду ППР – на 53% на тижні 12 і на 59% на тижні 24.

«Результати цього дослідження свідчать про те, що прогресування непрацездатності при рецидивуючому РС у більшій мірі пов’язане з прогресуванням основного захворювання і не залежить від частоти рецидивів. Це відкриття ставить під сумнів правильність існуючого зараз фенотипічного поділу РС на рецидивуючу форму і на прогресуючу форму», – вказують автори.

«Як було встановлено в ході цього дослідження, у порівнянні з інтерферон бета-1а окрелізумаб продемонстрував більш високу ефективність для запобігання накопиченню підтвердженого прогресування непрацездатності незалежно від зв’язку такого прогресування з рецидивами», – роблять висновок автори.

Джерело:

https://multiplesclerosisnewstoday.com/news-posts/2020/07/09/disability-accumulation-relapsing-ms-often-not-tied-to-relapses-researchers-say/

Новини щодо дослідження РС
Популярні матеріали
Особисті історії
Історія Катерини Стандартюк

Катерина Стандартюк розповідає про свою історію життя з розсіяним склерозом. Неправильний початковий діагноз, стрімке погіршення стану, б... Читати далі ...

Історія Дмитра Поліщука

Мне 29 лет и у меня рассеянный склероз. Этот диагноз мне поставили в 2017 году. Проявился он онемением головы, с ощущением как будто меня... Читати далі ...

Історія Євгена Бочкарьова

Я болею рассеяным склерозом на протяжении 7 лет. Симптоматика рассеяного склероза началась в возрасте где-то 20 лет. Немели пальцы, была... Читати далі ...